В основному школи у нашому краї створювалися майже одночасно—наприкінці 19 ст. Наприклад, у Посягві—22 жовтня 1885р., У М’ятині– 1 жовтня 1886 р. Не був винятком і Коростятин. Перші записи про школу у нашому селі стосуються 1887 року. Школа утримувалася тоді за рахунок громади і була церковно-парафіяьною.
На початку 20 століття в церкві правив священник Іларіон Боровський, який і підшукував учителя. Учителем аж до 1918 року був росіянин Єрмолаєв. Жив він у селі років з 20, але української мови так і не вивчив. З усіма підкреслено розмовляв російською, а дітей учивросійської та слов’янської мов. За розмови українською карав різками.
Після 1918 року прийшли нові учителі, які почали вчити дітей рідною мовою. Зразу ж школа розширилася. Вона стала три-, а потім чотирикласною.
В 1920 році село захопили поляки і школа знову перестала діяти. Відновилося навчання 1922 року, але вчили тільки польською мовою. За розмови по-українськи знову карали.
У цей час до Коростятина повертається Лукаш Андрійчук – людина, котра має незвичайну долю. Ця неординарна особистість першою з вихідців села здобула вищу освіту. Під час революції Лукаш стає на бік Центральної Ради і дослужується в війську УНР до звання полковника, а потім воює на боці січових стрільців. Під час війни з поляками та червоними Андрійчук був комендантом міста Рівне. Його розшукували більшовики, переслідували поляки, та чоловік якимось чином уникнув покарання, висвятився на священика і повернувся у рідне село. Саме Лукаш добився, відтак, щоб навчання велося українською мовою. Кінець 20-х і 30-ті роки 20 століття позначилися його надзвичайносильним впливом на село. При школі створюється українська хата-читальня, товариство "Просвіта”, організовуються дитячий та дорослий хори, які виступали в сусідніх і віддалених селах, Рівному , Луцьку, Львові, Кракові, займали призові місця на конкурсах.
Церковна парафія включала тоді села Коростятин, Воскодави та Воронів. Отець Лукаш домігся розширення школи у Воскодавах (у 1934 році там навчалось 102 учні) і започаткував школу у Воронові (62 учні). У Коростятині навчалося 136 дітей. Велися розмови про те, щоб Коростятинську школу зробити 7-річною, але польська влада на це дозволу не дала.
Під час війни 1941-45 рр. школа жила завдяки патріотам. Навчаючи дітей, вони не брали плати, працювали виключно за харчі. Наставники учнів були зв’язані з УПА, і їх діяльність згодом розшифрували німці. Вчителі змушені були втікати з села. На жаль, їхніх прізвищ, походження ніхто вже не пам’ятає, хоча це й було недавно.
Після війни в село приїжджають вчителювати Надія Іванівна Лісовська, Софія Григорівна Аксьоненко, Тамара Олександрівна Бахтіна, згодом — МиколаМихайлович Підвірний та Галина Данилівна Васильєва. Саме вони назавжди пов’язали свою долю з Малинівкою, хоч були вихідцями з інших областей. Педагогів з освітою не вистачало, тому вчителями ставали люди, які поверталися з фронту.
В 1954 році в Коростятині учні пішли у 8 клас, закінчивши семирічку. Так школа стала середньою. Її перший випуск припав на 1957 рік. Тоді випускниками стали понад 30 юнаків та дівчат не тільки з Коростятина, а й з Липок, Забари, Мощон,, Малатина , Пустомит, Воскодав, Воронова, Діброви. Упродовж 50 років їх кількість збільшилась до 1300.
Першим директором середньої школи став Михайло Тарасович Грицак, який доклав багато зусиль, аби розширити, добудувати споруду, підібрати відповідні кадри. Хочеться згадати теплим словом Василя Миколайовича Руденка. Хоч він був директором наприкінці застійних 1970-х, але зумів організувати колектив таким чином, аби педагоги змогли пробудити у дитині думку, виплекати в ній пругкі паростки особистості. На ту пору Василь Миколайовичявно випереджав свій час.
Гарний слід у школі залишили Анатолій Іванович Токарець, Микола Іванович Грицак та інші колишні директори.
Діючому приміщенню школи 30 літ. Будівля руйнується, а це вимагає ремонту. Отож щорічно силами колективу та батьківської громадськості такий косметичний ремонт робиться. На черзі—капітальне оновлення даху, заміна вікон, газифікація котельні. Все це обов’язково треба втілити в життя найближчим часом. І саме цим з молодечим запалом займається наш енергійний директор Сергій Анатолійович Пивоварчук.
Яким же був колектив педагогів? Протягом цих літ у школі працювали відмінники народної освіти Ольга Іванівна Шабліовська, Тамара Олександрівна Бахтіна, Ольга Олександрівна Тищук, Галина Данилівна Підвірна, Олександр Адамович Міщук. Звання "Старший вчитель” отримали Михайло Михайлович Підвірний та знову ж таки Олександр Адамович Міщук. Колектив школи постійно перебуває в творчому пошуку: від педагогіки заходів переходить до педагогіки особистих відносин…
О.Міщук, вчитель української мови і літератури, краєзнавець
